І на тім рушникові …

Мета.  Ознайомлення дітей з оберегом української родини – рушником. Із значенням його в побуті,навчити читати візерунки. Пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх промислів українського народу.

          Виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці, гордості за майстринь, родичів, близьких.

         Сприяти розвиткові творчих здібностей дітей, бажанню зберегти родинні традиції, не забувати своєї національної культури. 

      Святково прибраний клас. На стінах рушники, в центрі – вишитий портрет Т.Г.Шевченка, на кожній парті книжечка  “Рушник, що вміє розмовляти”.

      Вчитель.   Гостей дорогих

                          Ми вітаємо щиро.

                          Стрічаємо з хлібом,

                          Любов’ю і миром.

      Сьогодні на уроці народознавства ми більш глибоко дізнаємося про рушник.

      Багато символів має наша рідна Україна: тополю, вербу і калину, мальви і чорнобривці. Невмирущим творінням талановитих рук українок є надзвичайно різноманітні вишиванки. Серед них рушник – символ єдності сім’ї, символ любові до рідної землі, любої матусі, коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу.

      Хліб-сіль на вишиваному рушникові – то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами,підносили цю давню слов’янську святиню.

      Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну  єдність, злагоду, глибоку пошану до тих, хто подавав їх. А коровай ніколи не обходиться без рушника. Недаремно в народі говорять:

                          Він шишкатий і рум’яний

                          Ліг на шитий рушничок

                          І на тому короваї

                          Солі білої дрібок.

                          На рушник святковий

                          Хліб кладемо з сіллю,                        

                          Щоб легкі дороги

                          Славили країну.

                          Щоб у нашій праці,

                          І в гучнім весіллі

                          Шанували в світі

                          Над усе людину.

      Діти розповідають про призначення рушника.

Учениця.  Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник на похваті. Не випадково в народній пісні мати повчає дочку.

                          Тримай хату як у віночку

                          І рушник на кілочку,

                          Тримай відерця чистенькі

                          І водиці повненькі.

Учень.  По рушниках створювалася думка про жінку та її дочок.  Ніщо, здається, так предметно і наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою, охайність і працьовитість, ніж ці вимережині дива.

Учениця.  Рушник на стіні. Не було,здається, жодної оселі в Україні, котру б вони не прикрашали. Хоч би яке убоге життя судилося господарям, а все ж всюди ці витвори палахкотіли багатсвом  кольорів, були своєрідної візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, відтак господині.

      В одній з народних казок оповідається, що гарні рушники виходили тільки у тієї жінки, котра, як плаче – перли сиплються, а як сміється, так усі квіти цвітуть.

Учень.  Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжу після випікання хліба, яку ставили під образами на покутті, з ним ходили доїти корову.

Учениця.  Із рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, одружували дітей, зустрічали  рідних гостей, проводжали людину в останню путь, виряджали в далеку дорогу батька, чоловіка, сина, коханого.

Вчитель.  Отож і не диво, що найкращою з поміж Малишкових пісень, якій судилося довге життя, стала “Пісня про рушник”, написана в 1959 році до кінофільму “Літа молодії”.

/ Викон. “Пісня про рушник”. Муз. П.Майбороди, сл.А.Малишка /.

      Ми сприймаємо цю пісню, як символ материнської любові. 

Світлому, радісному, хоча пройнятому сумом розлуки, звучанню відповідає сонячний пейзаж і рушник вишиваний, і дорога далека,  і щастя – доля, і зелені луги – все це взято із щедрого арсеналу народної творчості.

      Слово “ Рушничок ” і “ Мати ” часто зустрічаються  разом. Я зараз вам, діти, розповім легенду про те, як мати рушничком стала.

      Легенда.

      ... Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не  вміли – вишивати, як їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть :  “Ви, матусю, шийте, – вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи.“

      Горнулась мати  до  синів і такі слова їм мудрі говорила: “Долю я вам вигаптую, а пам’ять про себе в рушниках залишу, тож  бережіть їх”. Багато рушників вишила мати за своє життя і всі  між синами розділила. А даруючи говорила: “Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не поїхали, не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте.  Хліб на рушникові життя величає, здоров’я береже“.

      Померла мати, а її слова і пам’ять про неї в рушничках живими залишились і передаються з покоління в покоління. З тих пір  існує звичай пов’язаний з цими рушниками. Що ж це за звичай? 

Проводжаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, дочці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя,  щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою. Такі рушники називають “ подарункові “.

Фізхвилинка.

Учень.  У різних районах України  рушник називають по – різному, залежно від його призначення. Приміром, рушник для витирання рук і обличчя – утирачем, для посуду, стола й лави – стирач, для пов’язування сватів – плечовий, плечовик.

Учениця.  Відповідно до призначення рушники різнилися і технікою виконання. Утирачі і стирники найчастіше ткались із цупких ниток. Покутники, подарункові, плечові – із тонкого гарного, вибіленого полотна. Цікава деталь: коли засновували снівці обрядових чи весільних рушників, чоловікам забороняли заходити до хати. Жінки починали ткати рушники тільки в середу, п’ятницю, суботу – у так звані жіночі дні.

Учень.  Перший витканий рушник призначався для гостей. Він  завжди вісів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя, давала йому рушник на плече чи руку, брала кухлик з водою і люб’язно пропонувала свої послуги. Про рушник – утирач мовиться в народній пісні.

                          Вода в відеречку,

                          Братику, вмийся,

                          Рушник на кілочку,

                          Братику, втрися.

Учениця.  Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушником, збереглося у весільному церемоніалі. Весільний рушник, як весь посаг, кожна дівчина раніше готувала собі сама. Вишивати  рушники, сорочки матері навчали своїх дочок змалку. Багато вишивали дівчата на вечорницях, довгими осінніми та зимовими вечорами. У виготовлення кожного рушника, вишиваної сорочки вкладалося багато дівочих мрій про одруження, сподівань на щасливе подружнє життя.

       (Українська народна пісня “ Туман яром... “)

      У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали,  ними, в кращому розумінні цього слова, хизувалися – гостям і сусідам, неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні.  “Дати рушники” традиційно означало готуватися до весілля.

                          А в коморі сволок,

                          На ньому рушників сорок,

                          Біжіте, внесіте,

                          Та боярів прикрасіте.

Учень.  Кульмінацією весілля, власне закріплення шлюбу, було... стати на рушник. В народі кажуть: “ На рушник стати – навік друга мати “.

                          Не впади порошино на весільну стежину,

                          Де зійшлися дві долі в житті.

                          В ці години святкові на яснім рушникові

                          Вам єднатись навік, молоді!

Учениця.  Якщо ікони не покрити рушником квітчастим, то не можна нам до неї молитву казати. Для окраси домівки служить рушник, що називається – покутник, наобразник, божничок.

Вчитель.  Від сивої давнини і до сьогодні, у радості і в горі рушник невід’ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні. Погляньте на рушники. Який колір переважає у них?

Червоний – то любов, а чорний – то журба.

       ( Пісня “ Два кольори “ – муз. О.Білаша, сл. Д.Павличка).

Вчитель.  Давайте згадаємо наших мам і бабусь – невтомних трудівниць, які за своє життя навишивали так багато і рушників, і серветок, і сорочок, і доріжок, скатертинок, наволочок. Нема жодного дому, де б не красувалися ці вишивки.

Учениця. 

                          Дивлюся мовчки на рушник

                          Що мати вишивала

                          І чую, гуси зняли крик,

                          Зозуля закувала.

                          Знов чорнобривці зацвіли,

                          Запахла рута – м’ята,

                          Десь тихо бджоли загули,

                          Всміхнулась люба мати.

                          І біль із серця раптом зник,

                          Так тепло – тепло стало.

                          Цілую мовчки той рушник,

                          Що мати вишивала.

                          Вишивала мати, вишивала,

                          До листка листочок прикладала,

                          А між ними цвіт голубуватий –

                          Простилався барвінок хрещатий.

                          Виростав барвіночок зелененький,

                          І дивилися з нього очі неньки.

                          Усміхався цвіт їх рушникові

                          Світом материнської любові.

      Діти ведуть розповіді про своїх матусь і бабусь, розповідають про долю родинного рушника ( 2-3 дітей ).

Учениця.  Моя матуся теж любить вишивати. Часто вечорами я разом зі своєю сестричкою любимо спостерігати, як невтомно працюють мамині руки, як на полотно лягає чудовий узір. Я теж хочу навчитися вишивати.

Учениця.  “Моя бабуся любить вишивати ще з дитинства. Будучи в першому класі вона вишила собі сорочку. Бабуся брала участь у виставках народної творчості. За хороші вишивки одержувала   нагороди. Я люблю свою бабусю за її талановиті руки. І як спадок від неї, також почала вишивати “.

Учениця.  “Моя бабуся теж любить вишивати. За своє життя вона вишила багато рушників, серветок, килимів. Недавно подарувала мені вишитий килим. Я вдячна бабусі за її щире серце і працьовиті руки. Я мрію стати такою, як бабуся “.

Вчитель.  Якщо уважно придивитись до узорів, то вони дуже різноманітні. Ця різноманітність залежить від місцевості, де живуть люди. Як кажуть в народі “Де інша хатка, там інша гадка“ (показую стенд). Ось перед вами узори характерні для Ів.-Франківщини, Київської, Чернігівської, Чернівецької, Полтавської областей. Всі ці узори мають спільний чорний колір, а інші кольори залежать від місцевості. Для Ів.-Франківщини переважає жовтий колір, Полтавська – віддає перевагу червоним кольорам, Чернігівська область – зеленому, синьому кольору.

      А якщо брати нашу бойківську вишивку, то вона має різні яскраві кольори: жовті, зелені, сині. Недаремно про нашу вишивку говорять, що вона подібна до мозаїки.

      І знову про узори. Вони бувають рослинними, геометричними, мішаними  (поєднані рослинні і геометричні узори). Всі вони неповторно красиві.

      Рушники  бувають вишивані, ткані, мальовані (показую). Мальовані : птахи, люди, квіти у вазах, геометричні фігури.

     Зосередимо свою увагу на розміщенні узору на рушниках (показую наочно).  В більшості випадків узори розміщені по краях рушника. Але можна зустрітися з такими розміщеннями: по краях вздовж рушника в похилому положенні.

      Кольори рушників різноманітні : двотонні – червоний і чорний, синій і голубий, однотонні – червоний, синій, голубий (Полтавщина), червоний і синій – для Київщини, багатоколірний. Для нашого бойківського краю характерні двоколірні і багатоколірні рушники.

      Рушник використовували і в будівництві хати. Коли будували хату, то на рушниках піднімали сволоки, а потім ці рушники дарували майстрам.  (Сволок – це виступ, який робили посередині стелі. До нього прикріплювали жердку, де вішали одяг та колиску).

      Не обходиться без рушника і смерть людини. На рушниках або довгих полотнах колись і сьогодні опускають у домовину. Часто рушники вішають на хрест. Рушник стелять під плечі покійнику в домовину, застеляють віко труни.

     

      Робота над текстом “ Рушник, що вміє розмовляти “.

1.)    Читання мовчки.

2.)     Відповіді на запитання:

-         Де використовується рушник тепер? (прикрашають наші кімнати, стелять під ноги нареченим, прикрашають весільні машини, завжди лежить коровай на рушнику, під час проводів юнаків в армію, під час похоронів).

-         У кого з вас є вишиті рушники чи вишивки  взагалі?

-         Хто з вас почав займатися вишиванням?

Підсумок уроку.  Спасибі усім хто гарно працював на уроці-святі.

      З ваших розповідей видно, що вишивка – цікавий вид мистецтва, яким ви бажаєте оволодіти. А хотілось би, щоб з вас виростали майбутні вишивальниці.

      На кінець нашої цікавої розповіді я хочу побажати вам, щоб ви були щасливими і неповторно красивими, як оці рушники та різні вишивки. Хай ваша доля буде багатою, як багатий наш клас на вишивку. Вчіться любити красу, дарувати людям тільки добро.

                          Хай щастить вам, люди добрі,

                          Хай пісні летять за обрій,

                          Щира дружба стане на рушник.