Опис досвіду роботи класного керівника (9)

Формування організованого учнівського колективу та високоморальної особистості школяра через залучення до активної діяльності.

Класний керівник - це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства - душі, розуму, почуттів дітей,

підлітків і юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені,

вистраждані протягом століть, з другого - багатство народу, його майбутнє,

його надія - молоде покоління. Класний керівник творить найбільше

багатство суспільства - Людину...

                                                          В. О. Сухомлинський

    

                          Класний керівник — стрижень виховного процесу. Це нитка, яка зв’язує в одне ціле дитину, вчителя-предметника, батьків, громадськість. Класний керівник — універсальна особистість. Це і вихователь, і психолог, і соціальний педагог, і педагог-організатор.

              Дуже  часто  трапляється, що всі  спогади  про  школу  так  чи  інакше  пов’язані  з  іменем  класного  керівника. Якщо  ця людина  поєднує  в  собі  якості  педагога, вихователя, психотерапевта, то  саме  до  нього  звертаються  учні  зі  своїми  радощами  і  смутками, саме  він  допомагає  розв’язати  конфлікти  з  батьками  і  педагогами, його  посвячують  в  дитячі  таємниці. Отож, ця  діяльність  школі  необхідна, і  людина, що  виконує  ці  функції, потрібна.

             Основне призначення класного керівництва зумовлене сучасним завданням, яке ставить перед собою суспільство, - максимальний розвиток кожної дитини, збереження її неповторності, розкриття її потенційних талантів та   створення умов для нормального духовного, розумового  та  фізичного  вдосконалення.

         Вчитель  повинен  бути  і  наставником, і  помічником, і  захисником, і  другом, який допоможе  дитині  набути не  тільки  знання  про  навколишній  світ, оволодіти  уміннями  і  навичками, а  й  допоможе  адаптуватися  в  цьому  світі, розкрити  і  проявити  свої  здібності, відчути  себе  самостійною, творчою  особистістю, яка  здатна  змінити  світ.

          Ефективність  роботи  класного керівника визначається  тим, якою  мірою навчально-виховний  процес   забезпечує  розвиток  творчих  здібностей  кожної  дитини, формує  творчу  особистість  і  готує  її  до  творчої, пізнавальної  та  суспільно - трудової  діяльності.

          Виховання  - процес  безперервний. Нагромадження  нових  знань, зміна  або  зміцнення  поглядів, переконань, звичок  відбувається  постійно.

         Завдання  вчителя – відкрити, захопити  і  спрямувати  кожного  учня  на  цікавий, змістовний особистісно і  суспільно  корисний  шлях  самовдосконалення.

         Відкрити  учня  - це  означає, спираючись  на  життєвий  досвід, показати  йому  самого  себе, способи  розвитку  його  сил, якостей, здібностей. Важливо переконати  його  в  тому, що  всі  чесноти, як  і  недоліки, залежать  від  нього. Від  його  рівня  свідомості  і вміння  будувати життя. Щоб  розкрити  учня, потрібно  організувати  його  діяльність  у  колективі.

         Захопити  учня – це означає  викликати  у  нього  потребу  організувати  себе  для досягнення  суспільно  і  особистісно  значущих  цілей. Потрібно  ставити  посильні для  дитини  завдання, за  успішне  їх  виконання  похвалити. Навіть  невелика  перемога  над  собою  робить  людину  успішною.

         Виходячи  з  таких  позицій, на  мою  думку, успішність  організації  виховного  процесу  з  класним  колективом  залежить  щонайперше  від  добре  продуманого  планування  виховної  роботи  вчителем. Проте  планування  виховної  роботи – це  не  лише  складання  сітки  виховних  заходів.  Це  набагато  ширша, об’ємна  робота  по всесторонньому  вивченню  вихованців, їх  інтересів, поглядів, стосунків  в  сім’ях  та  серед  однолітків.

Робота керівника  в  школі, по суті, друга спеціальність. Ця царина діяльності вимагає специфічних знань, умінь, навичок. Насамперед класному керівникові слід знати, що виховна робота має низку особливостей.

По-перше, виховний процес має двосторонній характер. З одного боку, учень зазнає впливів, які свідомо організовують батьки, вчителі, засоби інформації, громадськість, малі та великі неформальні групи; з іншого боку, учень виступає як складне природне явище, особистість якого здатна до реальної самооцінки та виявляє прагнення до самопізнання, самореалізації і самоствердження.

По-друге, організовуючи виховну діяльність, класному керівникові потрібно враховувати, що кожен учень однієї вікової групи має свої індивідуальні особливості та інтелектуально-вольові можливості, певний досвід взаємодії із соціальним середовищем, власні інтереси та пріоритети.

Наступна особливість визначається тим, що виховний процес триває весь період перебування учнів у школі, під час якого відбуваються значні зміни рівня їх соціального, психологічного, духовного та фізичного розвитку.

Актуальність  вивчення педагогічної проблеми у вихованні

    Сьогодні в нашому суспільстві йде процес переосмислення ідей, теорій, історичних фактів і важливо не упустити молоде покоління в сенсі ціннісних орієнтацій. Морально-правові цінності в житті людини, суспільства залишаються незмінними: Добро, Милосердя, Співчуття, Патріотизм, Взаємодопомога, Совість, Честь, Любов.

     В даний час усвідомлюється необхідність зміни освітньої парадигми. Основна суперечність сучасної системи освіти, на мій погляд, - це протиріччя між швидким темпом приросту знань в сучасному світі і обмеженими можливостями їх засвоєння особистістю. Це змушує педагогічну теорію перейти до нового освітнього ідеалу - максимальному розвитку здібностей людини до саморегуляції  і самоосвіті .

        Це головне в інноваційному навчанні - розвиток здібностей на основі освіти і самоосвіти . Звідси мети виховання: спрямованість всієї позаурочної роботи на задоволення інтересів особи, на базі пізнання особливостей, потреб і можливостей людини.

      В кінці ХХ століття змінилися засоби виховного впливу - це Інтернет, сучасні комп'ютерні технології, відео - і аудіо продукція, нетрадиційна друкована продукція, що з одного боку значно розширює діапазон знань людини, а з іншого ускладнює чітке визначення підлітком своєї позиції, свого погляду, оцінку подій, що відбуваються в суспільстві, розсіює увагу і осмислення різних фактів і дій.

Я вважаю, що відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки. Як наслідок — "втеча молоді від реальної дійсності" в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп'ютерне середовище.

Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає, на мій погляд, всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованого життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому особисто мені зрозуміла мета сучасного освітнього процесу - не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти асоціальним впливам, вправлятися з особистими проблемами, творити себе і оточуючий світ.

Успішність виховання школярів великою мірою залежить від особистості вчителя, який повинен володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, здатністю отримувати додаткові знання, необхідні для практичної діяльності.

Критеріями педагогічної культури, як на мене, безперечно є визнання особистісних пріоритетів та інтересів дитини; усвідомлення гуманістичних цінностей педагогічної професії, емпатія, готовність до морального вибору, тактовність, вольова регуляція, дотримання норм учительської етики, уміння рішуче діяти у конфліктних ситуаціях.

Цілі моєї виховної діяльності:

          Виховування та розвиток вільної, талановитої, фізично здорової особистості, збагаченої науковими знаннями, яка  готова до творчої праці та моральної, етичної поведінки у суспільстві.

Головні завдання виховної роботи:

-         здійснення спостереження за особистим розвитком дитини, сприяння створенню оптимальних умов для формування його особистості, морального та духовного розвитку;

-         організація співпраці усіх виховуючих дорослих;

-         виховання доброго відношення до життя, до оточуючих, уміння знаходити у ньому радість та бажання творити добро;

-         створювати умови для збереження та зміцнення здоров’я;

-         допомагати учням та їх батькам знаходити шлях до серця один одного, не губити  душевний контакт та віру у близьких людей;

-         стимулювати зацікавленість до розвитку творчих,інтелектуальних та фізичних можливостей та здібностей у кожному вихованці.

Форми та методи виховної роботи

Пізнавальна діяльність:

—  усні журнали;   

— класний лекторій;

—  екскурсії;

 — конкурси, турніри, олімпіади;

—   навчальна конференція тощо.

Ціннісно-орієнтовна діяльність:

—   диспути; 

— уроки культури;

— бесіди за круглим столом.

Художньо-естетична діяльність:

— концерти самодіяльності;

— виставки;

— свята, тематичні вечори;

— години поезії, музики, пісні;

—   художні конкурси;               

—   театральні вистави.

Вільне спілкування:

— класні свята, «вогники»;

 — вечори відпочинку;

— дні народження;                   

 — прогулянки;

— змагання.

Суспільно корисна діяльність:

— шефська робота;                  

— прибирання школи та подвір'я.

        Спираючись на методичну, науково-правову базу, у наслідок обміну досвідом на шкільних семінарах класних керівників, за допомогою вивчення сімей учнів мого класу, я означила форми та методи виховної роботи, які необхідні для втілення цілей та задач, які сформульовані як пріоритетні у моїй виховній роботі.

        Колективні форми: поїздки  у музеї, храми, історичні місця, суспільно вагомі проекти, професійно-орієнтовні семінари-зустрічі Центру зайнятості, художньо-естетична діяльність, участь у  шкільних та районних конкурсах, класних та шкільних святах,  спортивних змаганнях, колективна творча справа (КТС) (жива газета, випуск газети, свято-презентація, усний журнал та інше), школа етикету, виставка-конкурс, ведення літопису класного колективу, колективне ігрове спілкування, похід, спартакіада.

     Активні та групові форми: диспути, моніторингові практикуми, інтелектуальні ігри (шкільна команда «знавців»), тренінги, «мозковий штурм».

     Індивідуальні форми: бесіди, консультації, самотестування, зустрічі з батьками при розв’язуванні важких життєвих ситуацій, спільні бесіди з вчителями - предметниками.

Основні напрямки моєї виховної роботи

      1. Ціннісне ставлення вихованців до себе.

           Виховними досягненнями цього напрямку є

- усвідомлення власної індивідуальності, неповторності;

- виховання самоповаги;

- формування емоційної культури;

- навичок самотворення,  життєтворення;

- стремління до ідеалу.

Для цього я проводжу бесіди  та тренінги за темами: "Яка людина заслуговує  на  повагу інших", "Ким бути і яким бути",  "Світ моїх захоп­лень",  "Фізична краса не постійна, а духовна – вічна” , "Мій ідеал",  "Бережи честь змолоду",  "Як стати лідером?", "Інтернет не лише твій друг".  Тренінги "Кроки до успіху", "Сам собі вихователь".

      2. Ціннісне ставлення до сім’ї, родини, людей.

Метою є засвоєння сімейних, родинних та суспільних цінностей:

- здоров’я – найвища цінність;

- ціннісне ставлення до оточуючих людей;

- культура спілкування і мовленнєвий етикет;

- повага до батьків, сім’ї, родини;

- цінність здорового способу життя;

- формувати навички співжиття у колективі;

- готовність нести відповідальність за свої вчинки.

- неприйняття агресії і насильства.

Для досягнення поставленої мети ми з учнями приймаємо участь в шкільних спортивних змаганнях і конкурсах. На класних годинах обговорюємо правила особистої гігієни, харчування, режиму дня. Проводжу бесіди: “Шкідливі звички та здоров’я.”, "Що таке СНІД", "Я і моя родина", "За правилами етикету","Ризики в Інтернеті".

      3. Ціннісне ставлення до праці.

Під пильним наглядом класного керівника учні роблять перші кроки на шляху до професійного самовизначення:

- активно-позитивне ставлення до праці;

- сформованість таких якостей як цілеспрямованість, організованість, працьовитість та наполегливість у подоланні труднощів у всіх видах діяльності;

- значущість суспільнокорисної праці;

- уявлення про сучасний ринок праці.

Цими кроками є участь у чергуванні по класу та по школі, операції «Збережи книгу», «Збережи меблі», прибирання та благоустрій  пришкільної території. Мною проводяться бесіди на класних годинах: «Працюємо разом, радіємо разом», «Основи економії та бережливості», «Підліткова праця: правознавчий аспект» , «Світ професій: праця та покликання».

4.     Ціннісне ставлення до природи.

Виховними досягненнями цього напрямку я вважаю:

-         відповідальне ставлення до природних ресурсів і багатств;

-         ощадливе використання енергоносіїв;

-         формування екологічної культури;

-         навички безпечної поведінки в природі;

-         потреба в оздоровленні довкілля та участь у природоохоронній діяльності;

-         навички життєдіяльності в умовах екологічної кризи.

Учні із задоволенням приймають участь у акціях « Збережи ліс – збери макулатуру», у туристичних походах та змаганнях. Найбільш талановиті у малюванні учні щорічно приймають участь у конкурсі малюнку. Проводяться бесіди: "Уроки Чорнобиля","Збережемо чистоту водних просторів наших!", "Бережіть рідну природу!", "Бережіть ліс — легені планети!"

5.     Ціннісне ставлення до культури і мистецтва.

При роботі з цим напрямком я намагаюсь сформувати у учнів  потреби у спілкуванні з мистецтвом, як з основою естетичного виховання і художнього сприйняття дійсності. При цьому  я спостерігаю невпинний зріст у більшості учнів:

-         пізнавального інтересу до мистецтва;

-         здатності до творчої діяльності у мистецькій сфері;

-         художньо-естетичних смаків, емоцій, почуттів і культури мислення та поведінки.

Стимулом для цього, я вважаю, є відвідування художнього  музеїв, театрів, стадіону  «Арена-Львів». Це  участь класу у районних та обласних конкурсах знавців рідної мови, на кращого читця. Випуск тематичних стінгазет до шкільних та народних свят.

6.      Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави

Воно виражається у сформованості потреби у збереженні та при­множенні духовного й матеріального багатств українського народу:

-         відповідальності, як важливої риси особистості, за долю Батьківщини;

-         розуміння особистістю своїх прав, свобод, обов'язків;

-         громадянської життєвої позиції, участь в учнівському самоврядуванні, житті школи та громади;

-         власної віри у духовні сили народу, його майбутнє;

-         усвідомлення себе патріотом і громадянином України;

-         потреби у полікультурному спілкуванні на основі взаєморозуміння та поваги.

Проводяться «Тижні права». Бесіди "Я - громадянин і патріот дер­жави", "Збережемо наш скарб - рідну мову", "Джерела духовності мого краю", "Видатні люди мого краю", "Допоможемо ветеранам", "Українці за кордоном. Що таке діаспора?",  "Україна - суверенна і незалежна держава".

.

Створення виховного простору та формування організованого учнівського колективу

«Колектив, який здатен виховувати особистість,

складається із особистостей.»

        Для мене це один з найважливіших принципів виховання, який неможливо реалізувати без створення виховного простору.

Виховний простір, на мою думку, — це не тільки середовище, а й духовний простір учня і педагога, це простір культури, що впливає на розвиток особистості. У ньому має бути представлений весь спектр цінностей культури і культурних форм життя. Це простір соціальних, культурних, життєвих виборів особистості.

Основні вимоги до створення виховного простору:

-  здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;

-  діяти у співпраці з сім'єю, громадськістю;

-  залучення дітей до розв'язання суспільно значущих і особистісних життєвих проблем, формувати досвід громадянської поведінки;

-  розвиток творчого потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу;

-  спонукання школярів до самостійного розв'язання власних життєвих проблем у нестабільному суспільстві;

-  життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні та міжособистісні взаємини;

-  педагогічна культура вчителів і вихователів, невід'ємними особливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність, розуміння, здатність до взаємодії;

-  педагогічний захист й підтримка дітей у розв'язанні їхніх життєвих проблем та в індивідуальному саморозвитку, забезпечення їхньої особистісної недоторканності та безпеки;

-  самореалізація людини в особистісній, професійній та соціальній сферах її життєдіяльності.

   Формування класного колективу – завдання педагога. Існує декілька стадій розвитку колективу за характером вимог, які ставить педагог.

На першій стадії педагог організовує життя та діяльність гру­пи, пояснює ділі і зміст діяльності, пред'являючи чіткі, рішучі вимоги.

На другій стадії, коли вимоги педагога підтримуються колек­тивом, найбільш свідома частина групи пред'являє вимоги до то­варишів.

На третьому етапі розвитку більша частина членів групи ста­вить вимоги до товаришів, до себе і допомагає педагогам коректу­вати розвиток кожного. У процесі розвитку колективу змінюється відношення його членів до цілей та діяльності, один до одного, фор­муються загальні цінності і традиції.

Методика створення і виховання колективу базується на залу­ченні учнів до спільної діяльності за допомогою спеціальних при­йомів стимулювання діяльності, згуртування групи. До таких прийомів належать:

а)  уміла постановка вимог до учнів;

б)  виховання учнівського активу за допомогою консультуван­ня, психологічної підтримки, обміну досвідом, організації та контролю;

в)  організація перспективи життя: постановка близьких, се­редніх і далеких цілей, які стимулюють рух, розвиток ко­лективу. Наприклад, свято закінчення навчального року і великий багатоденний похід;

г)   принцип паралельної дії;

д)  створення традицій;

е)  оптимістичний мажорний тон, почуття впевненості, захи­щеності кожного члена колективу;

є) принцип відповідальної залежності у колективі. Ці стосун­ки переважно мають характер ділової співпраці. Разом із ними існують міжособистісні — це стосунки вибіркового ха­рактеру, побудовані на взаємній симпатії, інтересах, друж­бі, почуттях.

Окрім розвитку колективістських стосунків, учителю необхідно займатися індивідуальним вихованням і формувати у дітей психо­логічні знання й уміння взаємодіяти, емпатію, культуру спілку­вання, взаємоповагу, етику міжособистісних стосунків. Для цього потрібно використовувати не тільки педагогічні методи, але і пси­хологічні, психотерапевтичні методики: рольові ігри, аналіз ситуа­ції, групові дискусії. Такий підхід знижує негативний ефект колек­тивного виховання, який проявляється при його догматизації.

Колектив та умови його формування

Значну роль у соціальному становленні учнів відіграють стосун­ки, які складуються між однолітками. Від цих стосунків залежить можливість адаптації та розкриття потенціалу кожної дитини, а різні стосунки створюють різні групи. Згуртування груп відбу­вається на різній основі. Тому це можуть бути групи соціальної й антисоціальної спрямованості. Будь-яка група має домінуючий фактор згуртування (спільні інтереси групи, прагнення пристосува­тися у специфічних умовах, авторитет лідера, наявність соціальних норм тощо). Залежно від кожного фактора група має свою траєк­торію розвитку і ту властивість, яка відрізняє її від іншої групи. Але всім нам зрозуміло, що група не може скластися як колектив у першу ж мить свого існування, оскільки це тривалий процес.

Іноді будь-яке згуртування групи, навіть на основі антигуман- них норм відносин, розглядається як позитивне явище, оскільки організаторські завдання вважаються більш значущими, ніж ви­ховні, а маніпулювати згуртованою групою легше. Щоб такого уникнути, під час роботи з групою слід враховувати її специфіку (класу, наприклад), особливості її згуртування й використовувати демократичні принципи, гуманістичні форми відносин, щоб ство­рювався виховний колектив.

Критерії колективу:

•          групова спрямованість (гуманні норми відносин);

•          здатність групи до самоврядування;

•          підготовленість групи до спільної діяльності.

Показники розвитку колективу:

•           інтелектуальна комунікативність (міжособистісне сприй­няття, взаєморозуміння, спільна мова, здатність розуміти з півслова);

•           емоційна комунікативність (спілкування і підтримка в ра­дості й горі);

•           вольова комунікативність (здатність протистояти трудно­щам, стійкість до стресів, надійність в екстремальних си­туаціях).

Тільки згуртувавши учнів у дружний і працездатний колектив, можна успішно здійснювати їх навчання та виховання.

Створення учнівського колективу, як і виховання взагалі, слід починати зі знайомства з учнями.

Починаючи роботу з класом, класному керівникові потрібно по­дивитися особові справи учнів, поговорити з учителями, проаналі­зувати класний журнал за попередній навчальний рік і скласти за­гальне уявлення про успішність, переваги й недоліки класу, з тим щоб визначити більш правильний підхід до організації виховної роботи.

Велике значення у створенні класного колективу має уміле ви­сування з перших же днів занять педагогічних вимог до учнів.

Як правило, на початку навчального року класний керівник проводить спеціальні збори. Він докладно ознайомлює учнів з най­важливішими шкільними правилами та пояснює, як вони повинні поводитися на уроках і перервах, виконувати домашні завдання і брати участь у спільній роботі класу.

Висування вимог спонукає учнів до аналізу своєї поведінки та переживання внутрішніх протиріч між рівнем поведінки, який є і який потрібен, що в решті решт стимулює їх роботу над собою. Необхідною передумовою формування учнівського колективу є ор­ганізація самоврядування в класі та виховання активу.

До складу активу, як правило, входять найкращі учні, які добре навчаються і користуються повагою своїх товаришів. Щоб активісти добре працювали, їх слід регулярно інструктувати, де­тально пояснювати, які обов'язки покладаються на старосту класу, керівників різних комісій. Але цього замало. Важливе значення має практична допомога класного керівника в роботі активу. Тому потрібно вчити активістів розробляти заходи, проведення яких намічається, допомагати їм у розподіленні громадських доручень і давати поради, якщо виникають труднощі. Важливу роль відігра­ють і відверті індивідуальні розмови класного керівника з активіс­тами. У процесі таких розмов класний керівник багато дізнається про клас, взаємини учнів, труднощі, які постають перед активіста­ми, і має можливість своєчасно підтримати їхній настрій, підбадьо­рити доброю порадою, своєю чуйністю.

У роботі з активістами потрібно здійснювати тактовний конт­роль за виконанням ними своїх обов'язків. Налагодженість роботи самоврядування є дієвою підтримкою зусиль класного керівника щодо покращення навчально-виховного процесу в класі.

Проте чи не найважливішим у вихованні учнівського колекти­ву є вміння класного керівника організувати змістовну позакласну роботу, з тим щоб учні були захоплені практичними справами, щоб перед ними завжди стояли захоплюючі задачі-перспективи. Ось чому досвідчені класні керівники багато розмірковують над тим, щоб із перших днів роботи з класом залучити учнів до практичної позакласної діяльності.

Організація цікавих практичних справ учнів створює основу для накопичення позитивних традицій у класі, що в свою чергу сприяє збагаченню життя колективу та його розвитку. До таких традицій належать обмін пам'ятними сувенірами зі своїми наступниками пе­ред закінченням навчального року, свята праці, спортивні заходи, що повторюються з року в рік, виставки саморобок тощо.

Робота з батьками

      Велике значення я надаю роботі з батьками. Насамперед - це батьківські збори, які намагаюсь проводити  у різних формах  : це і батьківські лекторії,   тематичні консультації, і анкетування, запрошуємо вчителів – предметників, обговорюємо проблемні ситуації.. Теми зборів  актуальні, хвилюють батьків, тому збори проходять жваво і завжди з користю. Про недоліки дитини я розмовляю з батьками лише в індивідуальній бесіді, починаючи з позитивних моментів у навчанні дитини, поступово переходячи до того, на що батькам слід звернути особливу увагу. Таке звернення з батьками дає свої плоди: батьки не бояться, що випробують неприємні хвилини перед іншими, охоче приходять на збори й активно беруть участь у проведенні позакласних заходів, підготовки класу до нового навчального року. Сполучною ланкою між школою і всіма батьками класу є батьківський актив, який активно допомагає мені в організації дозвілля дітей, в ремонті, беруть участь у всіх організаційних питаннях.

      Запорукою успішної виховної діяльності класного керівника є його співпраця з батьками, оскільки саме сім'я значною мірою впливає на процес розвитку особистості дитини. Тому важливе і відповідальне завдання вчителя — зробити батьків активними учасниками педагогічного процесу. Виконання цього завдання можливе за умови, якщо у плані діяльності будуть передбачені такі напрями роботи класного керівника з батьками:

•  вивчення сімей учнів;

•  педагогічна просвіта батьків;

•  забезпечення  участі   батьків  у  життєдіяльності   класного колективу;

•  педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу;

•  індивідуальна робота з батьками;

• інформування батьків про хід і результати навчання й виховання та розвиток учнів.

Очікувані результати

·        Формування дружного, організованого колективу через активізацію форм індивідуального впливу та колективної виховної роботи.

·        Орієнтація кожного учня на розвиток його нових психологічних можливостей: проектування особистості, організація та керування процесом її розвитку.

·        Прищеплювання учням навичок планування діяльності на день, тиждень, місяць; навчання самозвітування; дотримання виконання свого плану, відповідальності за самозобов'язання.

·        Поглиблення розуміння учнями змісту етичних норм і правил.

·        Виховання позитивних рис характеру: обов'язковості, чесності, організованості, доброти, щирості, поваги до старших, співпереживання, вимогливості до себе.

·        Сприяння розвитку мовленнєвої культури учня, вміння спілкуватися, висловлювати свою думку.

·        Розвиток інтересу до навчання, формування потреби постійно активізувати свою пізнавальну діяльність.

·        Формування потреби у громадській діяльності.

·        Виховання бажання бачити прекрасне у природі, творах мистецтва, людських взаєминах.

·        Виховання свідомого; дисциплінованого, бережливого ставлення до державного і власного майна.

·        Навчання методів підтримки доброго здоров'я, особистої гігієни.

·        Залучення учнів до скарбів української народної творчості.

·        Допомога у подальшому становленні органів класного самоврядування, розвиток їхньої самостійності.

·        Залучення до виховання учнів їхніх батьків, громадськості.

       Вважаю, якщо класний керівник не прагне зацікавити школярів, залучити їх до творчої активної діяльності, такий класний керівник «працює сам для себе».

Тому і форми проведення виховних годин та заходів  добираю такі, які б ефективно впливали на емоції, свідомість учнів, пробуджуючи в них інтерес та мотивацію, самостійність мислення та дій. Саме за таких умов можна досягти високих результатів.

       Але сучасні форми роботи  передбачають використання інноваційних технологій не лише в навчальній діяльності, а й у виховній роботі. Тому в своїй практиці на уроках, при проведенні виховних заходів та виховних годин   я давно  застосовую програму «INTEL. Навчання для майбутнього». Ця програма передбачає створення  проектів на різноманітні тематики. Це дає змогу учням при створенні проектів користуватись знаннями з різних предметів. «Метод проектів»  розвиває пам'ять, мислення,  увагу, допомагає розвинути творчі здібності учнів. Учні з великим задоволенням включаються до цієї роботи, оскільки вона є цікавою.

      Все людське пізнання є безперервним процесом постановки та вирішення нових завдань. Тому процес виховання  намагаюсь організувати  таким чином, щоб учень був змушений постійно тренувати здатність вирішувати творчі завдання.

      Набуваючи досвіду самостійного вирішення завдань, мої учні  поступово приходять і до самоосвіти – оволодіння теоретичним матеріалом і практичним вмінням, що створює можливості для самопізнання і самореалізації особистості.

Саме тому намагаюсь працювати в атмосфері доброзичливості і взаємної підтримки, що сприяє розвитку співробітництва.

      Вважаю, що сьогодні повинна змінитись  роль класного керівника: він повинен бути не наглядачем, не контролером, а виконувати роль консультанта та джерела знань, стати старшим товаришем, другом, порадником, партнером у спільній діяльності.

     Такий класний керівник не домінує, а співпрацює з учнями. Вони особистісно захоплені один одним, довіряють, поважають думки, почуття, позитивно налаштовані на творчість, вони співавтори заходу. Саме співпраця учня і вчителя стане ще одним ключем до успіху наших учнів.

     Формула успіху учнів у кожного вчителя різна. На мою думку, це залежить не лише від форм і методів, які ми застосовуємо у своїй роботі. Напевно, не останню роль в цьому відіграє і сама особистість класного керівника. Для того, щоб наші діти досягли успіху, ми ніколи не повинні зупинятися на досягнутому, постійно бути в творчому пошуку, займатися самовдосконаленням.