Мова, рідна моя, не мовчи (6 клас)

Тема.     Мово, рідна моя, не мовчи.

Мета.  Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Показати учням красу та багатство української мови за дапомогою народної творчості, творів поетів і письменників. Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою.

          Виховувати любов до рідної землі, свого народу, рідної мови. Пробудити почуття національної гідності.

Обладнання: вишиті рушники, плакати із висловами поетів про мову, національні костюми.

             “Той лиш пошани достоїн, хто мову цінує свою”.

                                                                                     (В. Сосюра)

             “Українська наша мова –

  Сонцесяйна, калинова”.

                                  (Л. Шевело)

Шановні батьки, гості, діти! Запрошуємо вас на слово щире, на бесіду мудру, на наше свято, приурочене рідній мові. Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця – українська. Вона співуча і багата...

Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки. З подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна – це наша Батьківщина.

У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, то ж давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову.

Україна – золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть.

Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

Твої поля і небо голубе,

Бо ти дала мені малому крила,

Та як же не любить мені тебе!

              Люблю тебе я, мила Україно!

              І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

              Я буду вчитись в школі на „відмінно”,

              Щоб мною ти пишатись могла!

Люблю твої ліси, струмки, джерельця

І все – усе, що є в моїм краю!

Тепло долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!

                   Мій рідний край                              

Мій край чудовий – Україна!                                    І найдорожча рідна мова –

Тут народились ти і я.                                      Джерельцем радісно дзвенить.

Тут над ставком верба й калина,                      І мила пісня колискова,

Чарівна пісня солов’я.                                      Чумацький шлях кудись зорить.

         Все найдорожче в цілім світі,                                    Усе найкраще і єдине, ...

         Бо тут почався наш політ.                                І радощі усі, й жалі ...

         Цвітуть волошки сині в житі,                                     Мій рідний краю, Україно!

         Звісіль ведуть дороги в світ.                             Найкраще місце на землі!

                                                                                              Н. Красоткіна

Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. В народу немає скарбу більшого, як його мова.

– Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, євшан – зілля, з роси, з дніпрової води, від зорі й місяця народна.

– Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

– Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

      

Промова про мову.

Моя найкраща в світі мова!                              Тож в цьому світі гомінкому

І рідна, й мила над усе.                                              Я рідну мову пронесу,

Чарівна, ніжна, світанкова!                              Як скарб великий і безцінний

Вона мене у світ несе                                        Бо ж поки є вона у нас,

І відкриває все у ньому:                                    Народ ми вільний, незборимий,

І велич, радість і красу.                                              Ми – українці, в добрий час!

                                                                                              Н. Красоткіна

        Рідна  мова

             Як хочеш, друже, шану всюди мати,

             Навчися рідну мову шанувати

             Вона – твоє обличчя, твоя доля,

             На це була свята Господня воля.

             Ще в давнину признав її весь світ,

             Та скніла у неволі тьму століть.

             Тепер вона розкута і підмоги

             Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

             Подаймо руки їй, введім в господу –

             Нащадки українського ми роду –

             І будем рівні серед рівних в світі,

             Й до нас серця залишаться відкриті.

                                                                                              Л. Шевело

Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.

Українська рідна мова

Є державності основа.

Щоб Вкраїні процвітати,

Мову рідну слід плекати.

Ми усі – вкраїнські діти,

Щоб любили нас у світі,

Україну поважали

Та усюди нас приймали,

Треба, як усі народи,

Йти до єдності, до згоди

Мова здатна всіх з’єднати

Й Україна – рідна мати.

                                                                                              Л. Шевело

“Мово моя”                           Н. Красоткіна

Мово моя, ти пречиста і славна,

Трепетна, наче ранкова роса.

Ти називаєшся нині – державна!

Все в тобі є: і багатство, й краса!

Мовою рідною я розмовляю,

Вільно живу я у ріднім краю.

І Україну мою прославляю,

Вірність і серце я їй віддаю.

“Найвеличніша, рідна, проста”               Н. Красоткіна

Мова – це втілення думки людини,

Мова із рясту, любистку й роси.

Мова – це Всесвіт увесь для дитини,

Стільки в ній радості, щастя й краси.

         Мова із поля й дзвінкої криниці,                            

         Мова вогненна й ласкава така!

         Може твердішою бути від криці,

         Може летіти, мов пташка легка.

Ти у гармонії з серцем народу,

Мово, моя Берегине свята!

Маю від звуків твоїх насолоду –

Ти найвеличніша, рідна, проста!

                                    “Моя мова”                               Н. Красоткіна  

         Мово моя, найчистіша криниця,

         Є і краса, і багатство в тобі.

         Кожен приходить до тебе напиться,

         В радості, в щасті, у тихій журбі.

         Ти з джерела і струмочка дзвінкого,

         З лісу і поля, з квіток і роси.

         З лугу розквітлого, з неба ясного,

         З грому, веселки й світанку, з краси!

Діти виконують пісню “Віночок моєї мови”

Лине пісня солов’я

Ніжна. Світанкова,

І співуча як моя

Українська мова.

Нею вмію я молитись,

І співати теж.

Наймилішої на світі

Мови не знайдеш.

                   Приспів.     Рідна мова для людини,

                                      Наче крила для пташини.

                                      Рідна мова – це від Бога

                                      Музика весни.

                                      Рідна мова відкриває,

                                      Всю любов, що небо має.

                                      Рідна мова – це дорога

                                      В неземні світи.

Може, так мені здається,

Але завше з рідних слів

Бачу, як віночок в’ється

Всіх відтінків кольорів.

І дарує небо казку

У моє дитинство знову,

І дарує небо ласку,

Коли чую рідну мову.

         Наша мова дуже багата. Ну, скажіть мені, у якій мові ще є вірші, всі слова у яких починаються з однієї літери? Ви от тільки послухайте.

             Віл везе важучий віз –

             Вовну, вату, верболіз,

             Вперся віл і впало з воза

             Вісім в’язок верболозу.

                   Качки край копанки клопочуть,

                   Качаток кличуть під комиш,

                   Кача впіймати кішка хоче,

                   Катруся киці каже: – Киш.

                            Мавпенятко мовить: –  Мамо!

                            Масла, моркви, маку мало!

                            Миска, мамочко, мілка –

                            Мало містить молока.

Що й казати, багата наша мова! Є в ній і слова, протилежні за значенням. Адже у світі є дві протилежні сили: світло і темрява, любов і ненависть, добро і зло.

В нашій мові є слова

Зовсім протилежні.

І частенько так бува –

Ми від них залежні.

        Як відійде темна ніч,

        Встане день, як квітка!

        Є товстий, неначе піч,

        Є тонкий, як нитка.

Хтось так голосно кричить,

Як ворона кряче.

Інший – цілий день мовчить,

Як ковтнув гаряче.

        То веселий, то сумний

        Кожен з нас буває.

        То старенький, то новий

        Одяг натягає.

Налетів вітрець і стих –

Ось таке тут діло!

А на плач є завжди сміх –

Й сонце засвітило.

        А на „ні” є слово „так”!

        Як було, так буде!

        Якщо в мові ти мастак,

        З тебе вийдуть люди!

                                     

         Українська мова – одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу. В результаті всесвітнього конкурсу мов, який був проведений у Парижі 1928 року, українська мова посіла третє місце серед чотирьох мов – переможниць, поступившись французькій та італійській і залишивши за собою перську мову.

                   Мов багато є на світі,

                   Всі вони, неначе квіти.

                   Кожна квітка запашна

                   Якщо сонця п’є сповна.

                   І народи процвітають,

                   Коли квіти ці плекають.

                   Тож плекаймо мову рідну

                   На добро, на щастя плідну,

                   Українська наша мова –

                   Сонцесяйна, калинова.

                                                                  (Л. Шевело).

                                           “Рідна мова”                                       Н. Красоткіна

Дзвенить струмочком рідна мова,

Усі слова знайомі в ній

Але вживати кожне слово

Ти в мові правильно зумій.

Тут треба всім багато знати,

З дитинства правила учить,

На все життя запам’ятати

І мову понад усе любить.

“Люби свою мову”

                            Яка ж багата рідна мова!

                            Увесь чарівний світ у ній!

                            Вона барвиста і чудова

                            І кривдити її не смій!

                   Вона про все тобі розкаже,

                   Чарівних слів тебе навчить,

                   Усе розкриє і покаже,

                   Як правильно у світі жить.

                            В ній стільки слів, що й не збагнути!

                            І приказок, і порівнянь.

                            А мову знаючи, здобути

                            Ти можеш просто безліч знань!

                   Тож мову вчи і прислухайся

                   До того, як вона звучить.

                   І розмовляти так старайся,

                   Щоб всім її хотілось вчить!

                            Вона ж у нас така багата,

                            Така чарівна, як весна!

                            І нею можна все сказати.

                            І найрідніша нам вона.

         Любов до рідної мови починається ще з колиски, маминої пісні. Колискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою. У них – материнська ласка і любов, світ добра і краси, справедливості.

         І де, як не в колисковій пісні, відчувається яскравість і милозвучність мови, її краса і щира віра в магічну силу слова ...

                              “Співай, моя мово”                Н. Красоткіна

Співай, моя мово. У пісні чудовій

І смійся, у жартах звучи!

Світися щасливо у зірці ранковій

І в побуті теж не мовчи!

         Здіймайся у славі у небо високе,

         Багатою будь, як земля.

         Глибокою будь, наче море широке,

         Щоб чули тебе звіддаля.

Квітуй, як весна, у чарівнім суцвітті,

Весело по світу йдучи.

Звучи, моя мово чарівна, у світі

І в серці людськім не мовчи!

         Не дай занедбати себе і забути,

         До кожного серця дійди.

         У миті біди і найважчої скрути,

         Як мати рідненька прийди.

І тихо – тихенько співай колискову,

Щоб серце в дитинство вернуть.

Щоб більше ніколи свою рідну мову

Не міг українець забуть.

“Рідна мова”                  І. Багряний

Мово рідна! Колискова                                              Перейшов усі світи я –

Материнська рідна мово!                                 Є прекрасних мов багато,

Мово сили й простоти, –                                  Але першою, як мати,

Гей, яка ж прекрасна ти!                                   Серед мов одна лиш ти є.

                                                                           Ти велична і проста.

                                      Ти стара і вічно нова.

                                      Ти могутня, рідна мово!

                                      Мово – пісня колискова,

                                      Мово – матері уста.

Діти співають колискову пісню “                                    ”

“Рідна мова”                          Н. Красоткіна

Рідна моя, поетична, пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я.

Як народу душа: щира, добра, натхненна,

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

                            Українські пісні ніжно мама співала,

                            Коли ще в сповитку були діти малі,

                            Українською мовою благословляла,

                            Як розходились ми на дороги земні.

То струмочком дзвенить, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

                            Бо слова твої серце уміють зігріти,

                            Приголубити, втішити можеш одна.

                            Мово рідна, ну як нам тебе не любити!

                            Ти весела і ніжна, неначе весна!

         Є в нашій мові прекрасні звертання,

         Добрі і мудрі, чудові слова.

         Тими словами усяк без вагання

         Маму найкращу свою назива.

         Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

         Матінко, усміх твій ніжний ловлю.

         Мамонько рідна, моя дорогенька,

         Я над усе тебе в світі люблю!

                   Я і до тата умію звертатись,

                   Хочу в словах передати тепло.

                   Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,

                   Щоб у душі його сонце цвіло.

                   Татку, татусеньку, таточку, тату,

                   Кращого в світі немає навкруг!

                   Татоньку, хочу тебе я обняти,

                   Ти мій порадник, заступник і друг!

Я до бабусі з любов’ю звертаюсь:

Бабцю, бабуню, бабусю моя.

І до бабусиних рук притуляюсь,

І відчуваю в них лагідність я.

І до дідуся іду на науку:

Діду, дідуню, навчи в світі жить!

Він на голівку кладе свою руку,

Голос сріблястим струмочком біжить.

         Слово могутнє, яка в ньому сила!

         Скажеш з любов’ю – і радість росте!

         Слово хороше народжує крила,

         Ви не забудьте ніколи про те.

         Донечко, синку, сестрице, братусю,

         Дружна, велика, щаслива сім’я!

         Таточку, мамочко, бабцю, дідусю –

         Мій оберіг і родина моя!

Пісня “Мово  України”

В шелесті калини,

В співі хвиль Дніпрових

В вітрі з полонини

Ти звучала, мово.

Та не вже забудуть

Люди спів сопілки

І навік замовкнуть

Думи і щедрівки.

                   Горда і велична, зраджена й забута

                   Ти чужою стала

                   Шевченковим внукам.

                   Як же їх назвати?

                   Підкажи те слово

                   Ти ж така багата

                   Рідна наша мово.

         А зараз настав час для загадок. Знаю, що ви їх любите. Це один з найдавніших видів усної народної творчості. Побачимо, хто швидше їх відгадає.

Отож я загадую:

Красивий, щедрий, рідний край

         І мова наша солов’їна.

         Люби, шануй, оберігай

         Усе, що зветься ...                 (Україна)

Виводить букви і слова

Отака цікава штучка,

В руці виблискує здаля,

Нова гарненька ...                          (Ручка)

         Сімсот соколят на одній подушці сплять.        (Соняшник)

Є шапка, але немає голови, є нога, але без черевика.                 (Гриб)

         Якої пряжі немає в продажі                                       (Павутиння)

         Мова – то цілюще народне джерело. Це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями поколінь, оспіваний у пісні, у переказі, у прислів’ї. Прислів’я – це короткий образний вислів із повчальним змістом. А приказки не містять у собі повчання, а вживаються у мові, щоб влучніше підкреслити сказане.

         Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.

         Від злого коріння, таке і насіння.

         Добре насіння і на камені зійде.

Бджола мала, а й та працює.

Без труда нема плода.

Маленька праця краща за велике безділля.

         Діло майстра величає.

         Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

         Книга вчить, як на світі жить.

Який Сава – така й слава.

Не вчи ученого їсти хліба печеного.

Дитина плаче, а матері боляче.

         Український народ любить жартувати. Якою б засмученою не була людина, а почувши дотепний жарт, посміхнеться. Пожартуємо і ми.

         Отже, смішинки.

Ø Дідусю, купіть мені барабан!

Ø Куди тобі ще барабан. Від тебе і так багато шуму.

Ø Але я обіцяю, що гратиму, коли ви спатимете.

Ø Олю, позич мені свою ручку!

Ø А своєю ж чого не пишеш, Надю!

Ø Моя помилки робить!

Учителька цікавиться:

Ø Андрійку, чому ти не був у школі?

Ø Бо ви ж казали, якщо я не виконаю домашнє завдання, щоб у школу не приходив.

Ø Мамо, матусю! У діжку з квасом упала миша.

Ø Ой лишенько! Чи ж ти її витяг?

Ø Еге!  Буду я її витягувати, щоб вона мене вкусила. Я зловив кота і вкинув у діжку. Нехай він мишу з’їсть!

Ø Татусю, допоможи мені задачу розв’язати.

Ø А ти вже над нею думав?

Ø Так.

Ø І що ж придумав?

Ø Що краще спитати в тебе.

Ø Чому ти спізнився на урок? – запитує вчитель Сашка.

Ø Я чистив зуби, але, даю вам слово, це більше ніколи не повториться.

Розвеселили нас гуморески, веселі історії. А коли хороший настрій, то хочеться і поспівати.

А скільки у мові є чарівних слів, від яких тепліє на серці, коли чуєш їх, та коли промовляєш сам. Зникає поганий настрій, пропадає образа, бо це живі слова, вони чарують душу, живлять її радісними емоціями.

1. У нашій рідній мові                             4. Ось ці прості, живі слова

    Чарівні є слова.                                        Не забувайте, діти! 

    Слова ці всім відомі,                                          Від них і радість ожива

    Бо сила в них жива.                                  В очах промінчик світить.

2. “Добридень”, “До побачення” –                   5. Від цих чарівних, добрих слів

    І усмішка сія!                                          Тепліше людям жити.

    Велике мають значення                           Якщо ти їх не говорив

    Ось ці прості слова.                                 То треба говорити!

             3. Як скаже син чи донечка                 6. Це “Дякую” і “Добрий день!”

                 “Спасибі вам, “Будь ласка”.                “Пробачте”, “Йдіть здорові”.

                 Ясніше сяє сонечко,                             Вживайте, діти, їх щодень

                 Бо в них – любов і ласка!                    У нашій рідній мові!

                                       “Не цурайтесь мови”                Н. Красоткіна

Не цурайтесь мови, люди,                                І цвіте у ній кохання,

Рідного джерельця.                                           Рушники з квітками.

Хай вона струмочком буде,                             Мрії наші і бажання,

Хай дійде до серця.                                           Верби над ставками.

             Хай вона в піснях лунає                                Найрідніше, сокровенне,

             Кожен день і в свято                                               Найдорожче в світі.

             Соловейком хай співає                                  І святкове, і буденне,

             В українській хаті.                                        В ній – батьки і діти.

Бо ж вона така багата,                                      Не цурайтесь, люди, мови,

Українська мова.                                                        Не цурайтесь роду,

Неповторна і крилата,                                      Як зачахне рідне слово,

І така чудова!                                                    Не буде народу.

Співають пісню  “Мово  рідна”

1.     Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває,

Той у грудях не серденько, тільки камінь має.

Як ту мову мож забути, котрою учила,

Нас всіх ненька говорити ненька наша мила.

2.     Як ту мову мож забути, тож звуками тими

Ви до Бога мольби слали ще дітьми малими?

У тій мові ви співали, при грі розмовляли,

У тій мові вам минувшість нашу відкривали.

3.     Ой тому плекайте діти рідненькую мову

І учіться говорити своїм рідним словом!

Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває

Той у грудях не серденько, тільки камінь має.

Всі разом:  Тож вивчайте рідну мову

                   Вже тепер, з маленьких літ.

                   Українське щире слово

                   Хай звучить на цілий світ!

Наша мова належить до високорозвинених мов світу. Багато зробили для вдосконалення нашої мови представники народу – письменники, вчені, видавці книг.

Особливе почесне місце належить Т. Г. Шевченку, який обробив, відшліфував і показав світові дорогоцінне каміння – мову простого, пригнобленого тоді народу України.

Саме він став першим, хто вивів у світ українську літературну мову. Його послідовники – Леся Українка, І. Франко – любили і шанували українську мову, сприяли її процвітанню.

Ім’я Франка тісно пов’язане зі Львовом. Адже тут він прожив більшу частину свого життя. У цьому році 27 серпня виповнилось 150 років з дня народження Великого Каменяра.

Не на одному будинку Львова меморіальна дошка нагадує нам, що тут жив і працював Іван Франко.

І. Франко вчився у Львівському університеті, і тому університет носить його ім’я. А ще у Львові є оперний театр імені І. Франка, парк імені І.Франка, є в нас видавництво „Каменяр”.

У центрі міста  перед університетом височіє пам’ятник Іванові Франку, а на Личаківському кладовищі до могили Каменяра не заростає стежина.

На вулиці Франка знаходиться музей – садиба письменника. Тут він прожив останні роки життя, тут зберігаються його особисті речі, твори, які він написав. Ото багатство! Їх, мабуть не перелічиш! І для дорослих і для дітей!